Про те, як трансформуються процеси верифікації, розповіла завідувачка кафедри бізнес-журналістики й цифрових медіа ХНЕУ ім. С. Кузнеця, розслідувачка проєкту SeaKrime Катерина Яресько. Вона провела два онлайнових тренінги на запрошення регіонального хабу ІМІ «Медіабаза Чернівці».
Комунікаційна менеджерка Медіабази Чернівці Марія Кучеренко зафіксувала основні моменти з другого тренінгу. Далі наводимо її матеріал повністю.
Журналіст може знайти документ, запис у базі даних і кілька сайтів, які підтверджують одну й ту саму інформацію, – і однаково дійти хибного висновку. В умовах глобальної дезінформації дедалі важливіше перевіряти не лише сам факт, а й походження даних, незалежність джерел, контекст їхньої появи та шлях, яким інформація потрапила в публічний простір.
Про це говорила Катерина Яресько під час онлайн-тренінгу «OSINT в умовах глобальної дезінформації: як змінюється робота журналіста», який організував регіональний хаб Інституту масової інформації «Медіабаза Чернівці».
Катерина Яресько – завідувачка кафедри бізнес-журналістики й цифрових медіа Харківського національного економічного університету ім. С. Кузнеця, журналістка розслідувального проєкту SeaKrime Центру «Миротворець».
За словами тренерки, глобальна дезінформація – це цілеспрямований вплив на інформаційне середовище з боку держав, політичних структур, великих організованих груп і пов’язаних з ними мереж. Такий вплив може відбуватися через підроблені документи, фейкові сайти, псевдомедіа, цифрові профілі або неправдиві дані на справжніх інформаційних ресурсах. Цифровізація та штучний інтелект додатково збільшують масштаби, з якими такий контент можна створювати й поширювати.
Кілька джерел ще не означають незалежне підтвердження
Один з базових принципів журналістської верифікації – перевіряти інформацію за кількома незалежними джерелами. Але в сучасному інформаційному середовищі саме слово “незалежними” стає критично важливим.
Катерина Яресько звернула увагу на ситуацію, коли одна новина масово з’являється на десятках сайтів. Велика кількість публікацій може створювати відчуття, що факт підтверджений багато разів. Насправді всі ці матеріали можуть посилатися на одне й те саме початкове повідомлення або просто цитувати одне одного. Тоді перед журналістом не десять джерел, а фактично одне.
Тому важливо встановлювати першоджерело інформації та виходити за межі однакових повідомлень. Якщо певне твердження оприлюднив державний орган, незалежною перевіркою буде не ще один матеріал, який його процитував, а, наприклад, власні документи, дані з іншої системи чи інше джерело інформації, яке не походить від першого повідомлення.
Це стосується і пошукового видавання. Інформаційне середовище можна навмисно наповнювати певним контентом і оптимізувати його так, щоб саме він опинявся серед перших результатів пошуку. У такому разі журналіст ризикує знаходити не те, що найкраще описує реальність, а те, що хтось цілеспрямовано зробив найбільш видимим.
Документ, база даних чи цифровий слід теж потребують перевірки
Наявність інформації в документі або спеціалізованій базі даних сама по собі ще не означає, що їй можна автоматично довіряти.
Під час тренінгу Катерина Яресько показувала це на прикладах з морських розслідувань. В одному з кейсів система відстеження показувала, що судно перебуває в Туреччині, тоді як супутникові знімки свідчили, що воно продовжувало стояти в окупованому Севастополі. Так журналісти отримали два різні цифрові сліди й мали з’ясувати, який з них відповідає реальності.
Саме тому не досить перевірити один запис у системі. Важливо розуміти, як вона працює: хто вносить дані, як часто вони змінюються, чи може хтось втрутитися в цей процес і чи можна побачити інформацію в динаміці. Статичний запис легше спотворити, тоді як історія змін іноді дозволяє побачити суперечності.
Ще один принцип – перевіряти інформацію через джерело іншого типу. Якщо місце розташування судна показує одна система, підтвердження в іншому подібному сервісі може виявитися недостатнім, адже обидва ресурси можуть отримувати дані з того самого джерела. Натомість супутниковий знімок дає принципово інший спосіб перевірки.
Така сама логіка може працювати з документами, сайтами, профілями чи дописами. Варто дивитися на дати, структуру і реквізити документа, відновлювати попередні версії сторінок через вебархіви, перевіряти, як змінювався акаунт або допис, і будувати хронологію поширення інформації.
Перевіряти потрібно не лише, чи є інформація правдивою
Одна з важливих тез тренінгу – правдива інформація також може використовуватися в інформаційній операції.
Тобто питання журналіста не завжди закінчується на “це правда чи ні?”. Важливо також дивитися, звідки інформація з’явилася, хто її поширює, які акценти робить, чи є масований розгін, емоційна подача, заклики негайно поширювати матеріал або узагальнення, які виходять далеко за межі наявних фактів.
На тренінгу згадували кейс із Bihus.Info. Йшлося про приховане стеження за командою під час корпоративної поїздки: у приміщенні встановили камери, а згодом у публічний простір потрапило відео, на якому частина операторів медіа вживала наркотичні речовини. Матеріал поширювали з акцентом, який переносив поведінку окремих людей на всю редакцію; пізніше Bihus.Info у власному розслідуванні пов’язало організацію стеження з працівниками СБУ.
Сама інформація, яка потрапила в публічний простір, містила правдиві факти, однак спосіб її отримання, подачі й поширення мав ознаки інформаційної операції. Тому, за словами Катерини Яресько, навіть стовідсотково правдива інформація в такому контексті потребує іншого ставлення: журналісту варто зупинитися й додатково перевірити, чи не стає він учасником чужої інформаційної операції.
Цей підхід особливо важливий у ситуації, коли редакція працює під тиском швидкості. Наприкінці тренінгу Катерина Яресько навела приклад повідомлення про судно, яке українські медіа масово перепублікували, хоча навіть проста перевірка географії показувала суперечність в описаному маршруті. За її словами, регіональні редакції не завжди мають ресурси на складні розслідування, але можуть зробити базову річ – не поспішати й зупинитися, якщо інформація викликає сумнів.
Для роботи з такими даними тренерка радить встановлювати першоджерело, перевіряти незалежність джерел і контекст появи інформації, шукати зв’язки між ними та намагатися знайти дані, які не підтверджують, а спростовують власну гіпотезу. Це допомагає не будувати все дослідження навколо першого пояснення, яке здалося переконливим.
Штучний інтелект у цьому процесі також може бути інструментом, але не готовим джерелом для публікації. Катерина Яресько наголошувала, що результат, який видає ШІ, варто сприймати як відправну точку для подальшої роботи: просити джерела, задавати параметри пошуку й окремо перевіряти знайдену інформацію.
Перед публікацією редакції варто ще раз поставити собі кілька запитань: хто є першоджерелом, чи справді джерела незалежні, звідки походять дані, чи можна підтвердити їх інформацією іншого типу і чи справді з отриманих даних випливає саме той висновок, який журналіст збирається опублікувати.
В умовах глобальної дезінформації журналістська верифікація дедалі менше схожа на просту перевірку окремого факту. Потрібно бачити ширший інформаційний ланцюг: звідки взялися дані, хто їх створив, як вони змінювалися, хто їх поширює і чи не було саме інформаційне середовище сформоване так, щоб привести журналіста до певного висновку.
Саме тому одна з ключових порад, яку Катерина Яресько дала учасникам тренінгу, звучала просто: сумніватися, не поспішати й перевіряти більше, якщо щось викликає підозру.