Освіта медійника не може обмежуватися парами за розкладом. Це нескінченний процес професійного самовдосконалення. На щастя, наші студенти це чудово усвідомлюють та охоче беруть участь у тренінгах, майстер-класах і вишколах. Публікуємо враження четвертокурсника Максима Дудченка від участі у школі «Розслідуй як OCCRP: стеж за грошима та викривай воєнні злочини» від OCCRP і «Слідства.Інфо», яка проходила з 27 вересня по 1 жовтня.
«Під час п’ятиденного інтенсиву було викладено дуже велику кількість інформації, осягнути яку доведеться ще наступні декілька місяців, якщо не років.
Перший день здебільшого стосувався суто юридичних аспектів розслідувальної журналістики. Про них нам розповідали Людмила Панкратова та Оксана Максименюк з Інституту Розвитку Регіональної Преси (ІРРП). Я довідався наскільки сильно тексти журналістів піддаються змінам з боку юристів редакції, адже умовно одне необережне слово може вартувати репутації цілого медіа, а на журналіста можуть подати у суд за публікацію неправдивих фактів. До того ж, як виявилося, навіть із доказами називати колаборантів колаборантами не можна, адже існує презумпція невинуватості і людина стає зрадником тільки тоді, коли на це є постанова правоохоронних органів.
Окрім того, було пояснено права та обов’язки журналістів-розслідувачів, зокрема нюанси щодо того, яким чином має збиратися інформація: приховано чи у відкриту. Прикладом уявної ситуації може послугувати доволі поширена проблема: умовний ректор залицяється до своїх студенток і журналістам треба підтвердити або спростувати цей факт. Очевидно, що під час прямого запитання підозрюваний не надасть відповідь і тільки коли немає іншого способу, щоб дістати інформацію — виправдане використання прихованого відео/аудіозапису. І таких юридичних тонкощів велика кількість, які можна осягнути лише тільки під час безпосередньої роботи у редакції.
Другий день тренінгу виявився для мене найцікавішим та найціннішим з огляду на те, що у ньому йшлося про джерела інформації, конфронтаційні інтерв’ю з викриттям воєнних злочинів та OSINT. Про все це розповідали Євгенія Моторевська з The Kyiv Independent, Максим Савчук та Георгій Шабаєв з проєкту Схеми (Радіо Свобода), а також Анатолій Остапенко з Телебачення Торонто. Розкрилися подробиці того, як телефонувати російським воєнним злочинцям або колаборантам так, щоб вони підтвердили свою особу, а також потенційно могли надати вичерпну відповідь, яку потім можна буде використати як докази у суді. Між іншим, я дізнався, що журналістам Радіо Свобода заборонено використовувати легенду під час телефонного дзвінку і представлятися ким завгодно, крім журналістів Радіо Свобода.
Євгенія Моторевська влаштувала практичне завдання у якому п’ять команд мали придумати стратегію розмови за запропонованими легендами. Найбільше запам’ятався сценарій, за яким журналіст мав телефонувати “чиновниці” з окупованої частини Донецької області, яка причетна до викрадень дітей. За легендою журналісти отримали документи, які підтверджують цей факт і треба було взяти контрольний коментар. Зважаючи на власний досвід спілкування з такими персонами, я не думаю, що чиновниця почала б розповідати, кого і куди вони вивезли, а послала б або до “пресслужби”, або до “адміністрації”. Та й загалом інформація про дітей є конфіденційною, а отже перше питання, яке мала б поставити “чиновниця” — звідки у вас така інформація?
А про те, як дістати номери телефонів та іншу інформацію про воєнних злочинців чи колаборантів, розповідали Анатолій Остапенко та Георгій Шабаєв, але ця інформація не виявила для мене надто сенсаційною, адже я вже мав досвід роботи зі злитими базами даних. Інструменти, які показували журналісти вимагали або переводу коштів на крипторахунки, або російські сім-карти. Особисті дані як громадян України, так і Росії лежать майже у відкритому доступі, тож якщо комусь дуже знадобиться дізнатися ваші номер паспорту, телефону, адресу проживання, електронну скриньку, стару сторінку у ВК (яку ти забув видалити) або будь-яку іншу інформацію, то будьте певні, що ви не зможете залишатися анонімним. Однак інформація щодо деяких ексклюзивних інструментів, якими можна слідкувати за окупантами із супутника, виявила дуже корисною.
Третій день тренінгу стосувався роботи з державними реєстрами, які через повномасштабну війну здебільшого зараз закриті. Були запрошені Антоніна Волкотруб з Центру протидії корупції та Юрій Ніколов з Наших грошей. Пані Волкотруб наскільки ретельно пройшлася по темах фінансової звітності, що вийти на обід без відкриття третього ока просто неможливо було. Юрій Ніколов розповів про роботу з майданчиком державних публічних закупівель Prozorro. Загалом склалося враження, що моніторити ситуацію, переглядаючи кошториси тендерів, доволі легко, адже це питання уваги, монотонності та знання базових цін на товари. Але коли почалося практичне завдання, на якому кожен мав в ідеалі написати новину для сайту Наших грошей, промоніторивши останні укладені контракти у своєму регіоні, виявилося, що Харківщина — “дно”, у якому майже ніхто не публікує кошториси, які могли б досліджувати наші регіональні журналісти та легко і оперативно викривати корупцію.
У своїй роботі мені донині не доводилося працювати з внутрішніми проблемами України, адже здебільшого мене цікавили окуповані території, але така прикра ситуація на Харківщині змусила мене задуматися, що не так багато людей, певно, загалом цікавляться, що і за які гроші у нас купується. Не кажучи вже про журналістів, які змушені працювати у нашому регіоні. Мені цікаво було б дослідити питання розслідувальної журналістики на Харківщини і сприяти загалом розвитку регіональних розслідувачів, але, гадаю, мені доведеться відкласти ці думки до перемоги, коли питання викриття корупції на темі відновлення регіону буде дуже нагальним, як для українців, так і для іноземних партнерів.
Останній день з тренінгу, якщо не рахувати окремий день пітчингу ідей перед великими редакціями, найбільше запам’ятався мені дискусією про моральні та етичні питання, які піднімають у редакціях. Ці дискусії відбувалися разом з Анною Бабінець зі Слідства.Інфо та Інною Білецькою з Суспільного. Велика війна в Україні дещо могла знизити стандарти журналістики, оскільки з’являється велика кількість суспільно значущої інформації, яка не може бути не опублікована. Та й проводити розслідування неупереджено щодо російських воєнних злочинців доволі складно, враховуючи, що ми є громадянами України.
Власне, усі дні тренінгу показали мені, що свою діяльність я можу вважати радше активістською, адже у більшості випадків я сильно відхиляюсь від журналістських стандартів. Однак, якщо бути чесним, це мене аж ніяк не засмучує, оскільки саме у активістській діяльності я маю більше можливостей, щоб допомагати своїй країні, не звертаючи увагу на ідентифікацію отриманої інформації та юридичні питання, які вимагають усі медіа. Журналістська діяльність не дозволила б мені ідентифікувати понад 4 тисячі колаборантів та окупантів, знайти сотні, якщо не тисячі, викрадених дітей та розповісти про надважливі речі, якими так чи інакше користуються професійні журналісти або правозахисні групи.
Спілкування з титанами індустрії, яких я згадав вище, дозволило мені, по-перше, зрозуміти, що ніхто із них не забронзовів і досі залишається відкритим до співпраці з молодими та малодосвідченими журналістами з регіонів. По-друге, деякі речі я для себе підтвердив, а деякі, власне, спростував. Розмова з професійними журналістами і навіть запрошення до роботи, дозволили мені додатково повірити у себе і усвідомити важливість того, чим займаюсь. Весь тренінг був сповнений добрими знайомствами, які, я сподіваюсь, у майбутньому переростуть у плідні робочі відносини, а захід, який було організовано у співпраці Слідства.Інфо та Organised Crime and Corruption Reporting Project (OCCRP), породить нове покоління журналістів-розслідувачів, попит на яких, принаймні зараз, є одним з найбільших на ринку».